Тату, тату, ти* помер,
Тату, я тебе вже не побачу,
Тату зрозумів я аж тепер,
Що ти у житті для мене значив.
Ти любив мене, як дорогого сина,
Ти найбільше наді мною вболівав,
Ти себе у мені бачив,
Ти для мене був би зірку з неба зняв.
І здавалося мені, що я взаємно
Поважаю і люблю тебе,
Але надто скупо, обережно
Проявляв свої я почуття.
Та минулого не повернути,
Скільки б сліз я не пролив,
Жодної усмішки не вернути...
Тату, чом ще не пожив?
Нас було у тебе аж чотири:
Різних, енергійних і міцних,
Мудрих, добрих, щирих...
Часом впертих, неспокійних і сумних.
Аж чотири рази ти свою подобу
В кожному із нас шукав,
До життя ти мав палку жадобу
Й кожного із нас ти людськості навчав.
Нас було синів чотири
Ще й красиві доньки дві,
- Тату, тату,- кажу тобі щиро,-
Нам тебе не буде доставать в житті.
Може й був колись ти з нами строгий,
Але я не є тобі суддя,
Ти нас вивів в люди
Й твою правоту нам стверджує саме життя.
Не було тобі на цьому світі легко,
Хоч добра найбільше в свого тата ти зазнав,
Потім все найкраще, що у діда Йвана бачив,
На своїх ти дітях приміряв.
Ти не був святий, я не говорю,
Гестаповець за ніщо тебе нагайкою поров,
"Свій" радянський урядовець
Зброю в спину наставляв.
Але ти твердий був, як твій тато,
На нікого скраю не кивав,
І ніхто не скаже, що мій тато
Когось у біду упхав.
Знаю, як було тобі як діда
Мордували підлі москалі.
Чи тоді як звідав,
Що то значить свист "катюші" уночі.
Та відкиньмо всю оцю патетику,
Ти гордився нами як умів,
Ти життя провів не в кабінетику
І усіх нас в люди ти довів.
Говорив мені: " Ти плюй на брехні-мітинги,
Не наслухуй, що там кажуть з сторони,
Зенку, не дивись, що радять нам "совіти",
Але діло добре ти своє роби.
Пам'ятай про діда і про прадіда,
Пам'ятай про весь наш рід,
Вір, що все в житті міняється
І зародить справжній український хліб.
Говорив, що в вирі завжди
На поверхню фальш полови виплива,
А зерно внизу лишається,
Пам'ятай - це істина жива.
Тату, тату, скільки раз бувало
Ти про мене завжди дбав,
Щоб не було в мене їжі мало,
Уночі від холоду вкривав.
І було це ще недавно,
Хоча я до сивини дожив,
Та для тебе я лишивсь, напевно,
Завжди любим, добрим і малим.
Тату, тату, кажу тобі щиро,
Нам тебе не достає в житті,
Як піду я за тобою в вирій,
Чи мій син затужить по мені?
Тату, тату, ти помер,
Тату, я тебе вже не побачу,
Тату, зрозумів я аж тепер,
Що ти для мене значив.
* Татові і мамі ми, діти, завжди говорили Ви.
9.02.1998р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310008
Рубрика: Поема
дата надходження 29.01.2012
автор: Зеновій Винничук