Убита. Розтоптана. Зламана. Крила-рани…
Найкраща й найгірша з істот на землі неземних.
Як би ти змогла — полетіла б услід за вітрами.
Та де ж ті вітри?.. Заховались у душах чужих.
Убита. Розтоптана. Зламана. Біс чи янгол?
Та, зрештою, янголом був і диявол колись.
Розгублена. Стомлена. Злякана. Йдеш по грані.
Шукаєш себе й не знаходиш у своїй душі.
Межа. Як струна. Не зірвись. Ну чому ж не злітаєш?!
Забула про крила? Чи просто вже стала як всі?
Ти янгол чи біс? Гра з вогнем. Чорне з білим мішаєш.
А як же інакше? Признатись, ми всі не святі.
Ідеш. Крик юрби. Як кинжал. Ну й набрид тобі галас!
Тоненька мотузка, мов місячний промінь сія.
Іди. Ти дойдеш. Ти злетиш. Лиш би ти не зірвалась.
В буденності порох осколками зір не лягла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309797
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2012
автор: Marika