Світанок заглянув в мої очі - ти розкрив вікна. Легкий, холодний вітерець повів долонями тобі по спині – я стала дихати в повні груди. Ранок. Як я його обожнюю: в ньому є ти. Але ти йдеш. Я стаю пустою.
На подвір’ї пішов дощ - мої розкриті очі наповнились сльозами. Але що це?! О,радість, ти прийшов! І ніби дотик – поцілунок - Зачарувалась. Грюкіт - вітер розбив вікно. Мій коханий, кудись поспішав і залишив мене розбитою…
Мені здалось що чекала на тебе вічність!Заставши мене холодною – ввімкнув обігрівач, ніби вибачався. Вмить стало солодко і тепло. Збираючи шматочки скла поранився. Відчула запах крові, хотіла подмухати,щоб не боліло – обурився, але залатав мої рани.
На дворі вже стемніло. Чула ти був з кухнею. Вона солодко шепотіла, шипіла і улесливо шкварчала до тебе. Кухня знала, що шлях до серця чоловіка лежить через її крижане серце – холодильник. Я їй заздрила, але мені не подобалось,коли ти необачно залишав її речі перед моїми очима, ніби знущаючись. Так, звичайно я ревную!
Ще в тебе була інша, звалась Ванною. Я ,навіть, чула як ти співав для неї. Мені в такі моменти ставало сумно і я впускала в себе галас міста.
Чому ти завжди повертався до мене і засинав на моїх долонях? Я ставала наповненою любовю і туботою до тебе, співала колискові пісні, які перетворювались в твоїй уяві в різнокольорові сни, не помічаючи як і сама засинала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309069
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.01.2012
автор: Біла тінь