Коли дороги Часу стрінуться в безмежжі
Й тумани осені нап’ються холодів
Північний Бог відчинить зірні вежі —
В зиму випурхне стогрішний гнів.
А може то не гнів куделить гливу просинь
Й не завой-чуми скажені батоги...
... може прощі душі грішні просять...
Крильми тріпочуть в болі білі ті луги...
Зорі трембіта тремно плаче,
Сурмить мороз в хмарІ чванливі,
Човніє чаполоч вітрів ледача
честИти прощ не хоче в чано-мливі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308724
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.01.2012
автор: *SELENA*