Намистом срібним падали униз
І розбивались об каміння люті,
Ті спогади, провісники спокути,
В душі зривали неспокійний бриз.
Ті спогади... Щасливі і безхмарні,
Роки дитинства відпливли у даль.
Скувавши душу у дамаську сталь,
Лишились пити щастя у кав'ярні.
А очі все проймає пам'ять літ,
Злетівших з гір, немов стрімка лавина.
І знову й знов настане світла днина -
Дитинство повернеться в сивий світ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308461
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 23.01.2012
автор: Siya