«Невже ти не віриш, люба? Мені у тобі затісно.
Замерзнуть різдвяні зими – я їх оживлю (в траві)!»
…Знімаю терновий одяг. Рушаю на прощу (з містом).
Але вечорові боги усі, як завжди, черстві
Й брутальні. Грішить брущатка. Молитвено стогне січень.
Вночі виривав зізнання про те, на чиїх плечах
З’являються жовті тіні (не крила, а спалах свічок).
…Я більше люблю сміятись - в обличчя йому мовчать.
Різдво не розм’якне. Вкрите. Нальотом оживлень. Ранок.
Нудні невиразні прощі освітлює (щодоби).
Якби у мені не дихав, хрестами б загоїв рани.
…Ти не народився вдруге. Я буду його любить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308137
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.01.2012
автор: Юлія Радченко