В костюмерній моєї душі, тихо…
Розібрали навіжені всі костюми,
я лишився голий, вони із сміху
ридма плачуть, ну а я, то плачу з суму…
Навіщо так лишати на пів ставки,
оголену й відкриту світу душу…
Мої слова, для них завжди лиш вставки
в життєві монологи... я не спаплюжу…
Із посмішкою, пальцями в обличчя
вони тикають, і думають що завжди
сміятись будуть, але їх величчя
зикає, як зникають вирізані кадри…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307836
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.01.2012
автор: Юра...