2 Петра 2:12,13 « Ці люди подібні до нерозумних
тварин, які народжуються для того, аби їх зловили
і погубили, що є цілком природним. Вони зневажливо
висловлюються про те, чого не знають, і тому будуть
знищені на своєму згубному шляху. Цим вони
стягнуть на себе лихо — заплату за своє лиходійство».
На фоні нез’ясованих понять,
Де виховані без моралі поведінки.
І кожен сам для себе провідник…
Ніяк не виживе суспільство!
В тварини вкладено програму,
Веде їх впевнено інстинкт.
Людина в сто разів складніша…
Як тільки розум в ній не спить.
Творець в людину вклав найкращі риси:
Дав силу розуму, любов.
Дав здатність передбачити, творити,
Щоб на планеті кожен процвітав.
Чому в синів людських лукаве серце –
Коли позбавлені засад….
Зуміють подолати всі заслони
І люте зло творити невпопад.
Не хочуть вірити наївні,
Що хтось їх безсердечно обдурив
І вклав у голови облуду:
Що, ніби кожен сам собі кумир.
І в хаосі часткових знань,
Фантазіями недоумків підігріті –
На манівці пішли людські сини…
Зневірились, де мудрий серед них?
На кого будем нарікати,
Чи розумом обділений хто з нас…
Або права нам явно відібрали…
Навчатись треба, не ловити гав!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307113
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.01.2012
автор: А.Б.В.Гість