Ми в полоні у вічної осені, в недосяжності світлих думок,
Сонця шмат би крізь мрії всі витерті, і ще б віри у ще один крок,
Вранці тіло з душею стрічається, і прощаючись йде у танок
А годиник вже ритм вибиває свій: цок-та-цок,цок-та-цок, цок-та-цок.
Ми в полоні у вічної осені, в недосяжності світлих думок,
Незалежні до пальців аж кінчиків, п'ємо солодко біле вино
І пізнавши душі незабутній той цілунок,який нам дано,
Ми збагнули все що таке щастя й де таїться печаль заодно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306494
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.01.2012
автор: Олеся Шевчук