Розквітають у росі світанки,
йдуть за горизонти ночі й дні.
Вже не цілуватиму щоранку
очі, що тремтіли уві сні...
Очі, що світилися коханням,
очі, що горіли і цвіли,
як горіли ми одним бажанням
і спалили б все, якщо б могли!..
Але щастя доля відібрала,
сад кохання знищила зима,
наші квіти вмерли і зів’яли...
А тебе не видно крізь туман.
Вже у нас давно свої дороги,
поряд діти скоро підростуть.
Нас хвилюють нинішні тривоги,
суміші проблем, що в нас живуть.
Але зрозуміти і простити –
це вже щось... Це крок у майбуття.
Серед побажань щасливо жити
є і слово мого каяття.
Я бажаю, щоб тобі щастило
зберегти свого кохання сад!
Зберегти все те, що не зуміли
двоє нас...
століттями назад....
2008
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305388
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2012
автор: She said: gray...