Моя?! О, ні! Вона лишень так поруч,
Що може здатись наче ми у двох
Єдине ціле одного і того ж -
Того, що людям створює лиш Бог.
Закинуті ілюзії та примхи,
В душі не чути гомін молитов.
Невже-то не лишилося і крихти
Того, що називається Любов?
Чому ж тоді стискається так сильно
В середині те серце, що болить,
Коли думки народжують неспинно
Таку жадану і щасливу мить?
Ту мить, в якій розкута щира радість
Заповнить теплотою сад душі,
Змінивши сльози, сум, журбу та заздрість
Промінням сонця – не плачем дощів.
Лишень тоді вона стає моєю,
Моїм коханням, янголом моїм.
Лиш у цю мить він може бути з нею,
Лише тоді вона буває з ним.
Моя?! О, так! І ми обидва поруч.
Нехай ця мить триває знов і знов.
Єдине ціле одного і того ж –
Того, що називається Любов.
Моя?! О, ні! Вона лишень так поруч...
9.01.2012́́́́́́́́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305302
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.01.2012
автор: Мурмаш