перший день
останнього року
відійшов у любові….
засу́нули за́сувом
металевим
двері
сіне́шні дубові,
щоби не влізла, часом,
холодна межа –
заздрість чужа! знову
у сонну нашу
за́тишну
теплу хату –
наче у хмари
пружні́,
у подушки́
і одіяла* пухо́ві,
пооблягалися спати…
лоскочу́
ледве чутно
подихом,
тихим і врівноваженим,
твої,
сном оповиті,
красиво і плавно
на бе́жевому оксамиті
окреслені плечі,
пелюстками сап`яновими
розпустився,
одцвів
і обсипався
наш запашний
вишне́во-трояндовий
вечір…
мружуся
у передсо́нні
проз шибки
віконні,
відсутньо-прозорі,
на мерехтливо привітні
січневі зорі –
до-о-овгі
протя́жні хвилини…
небо безхмарне
рясно
зірками розквітло –
вічне
небесне
світло
лине, лине…
у безкіне́чних світів
круговерті –
прообраз і символ
безсмертя.
поверх
обті́чної лінії
тво́го
довірливого плеча -
дві зі́рки,
як очі
безсонноно́чі
радісно сяють
у заштриховані віями
півзакриті
мої зіниці –
як двоє джерел
із дна, пам`ятаєш?
знайомої нам
лісової криниці –
щолиш світло
замісто води
ллється і ллється
до нас
сюди…
але ж…
чи насправді
зірки́ оті
у Космічній
своїй
безмежності
так безтурботно
і весело сяють?
чи, може, обох
давно уже
і на світі немає –
лише світло,
народжене ними,
живими,
колись
давно-давно
до зору нашого
щойно тепер
долітає?..
дізнатися,
як там насправді воно –
людському розуму
не дано…
зірки…
джерела космічні –
не вічні.
по суті
схожі з людьми,
бо сотво́рені смертними
і, водно́час, безсмертними…
як і ми –
також мають
коне́чні тіла,
також світяться
ізсере́дини
все
тілесне своє
життя...
і природа Світла
для всіх єдина:
Зірка ти,
чи Людина…
можна зга́снути,
вмерти!
але світло
радості і любові
до всього
живого
випромі́нюване
щомить
у безмежному
Просторі
безкінечно
і вічно летить!
летіти! –
така у Світла
законна
природа Буття:
і така вона,
наша з зірками
спільна,
форма
Безсмер-тя.
…спи, мій любий.
я з тобою.
будем спочивати.
завтра нас
чекають справи –
Всесвіт
осявати.
*одіяло, а, сер. те саме, що ковдра
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304024
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.01.2012
автор: Валя Савелюк