Я мрію полинуть в бездонну оту височінь,
Де птиця небесна літає,
Там немає кордонів, немає ніяких табу,
Золотих там кайданів немає.
Ці кайдани зв'язали мене по руках і ногах.
Оті самі кайдани, що раби у віках проклинали
Зімкнулись на ніжних жіночих руках.
Ми себе добровільно у них закували.
Не спадають вони ані вдень, ні вночі
І так тяжко шматують не тіло а душу
В чорну пропасть від них закотились ключі,
Доки біль цей нестерпний терпіти я мушу.
І лиш поглядом лину в небесну глибінь,
Легкокрилою пташкою я себе уявляю.
Боже, завтра неділя свята,
Я на мить у неділю кайдани скидаю.
Цілий тиждень чекаю хвилинку оту,
Хоч душа у порізах і ранах квилить,
І я мить оту молю, благаю й прошу
Поспіши якнайшвидше, поспіши чудо – мить!
Та нездатна та мить поселити в душі благодать,
А можливо, то доля мені ставить пересторогу.
За усе, що я маю, навіть за кайдани
Я повинна навчитися дякувать Богу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303769
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.01.2012
автор: Ольга Струтинська