Вже терен зацвів...
Ой поколе, комусь же, він руки,
у вінок хтось заплів,
колючки ,напевно, то від розпуки.
У вінку він ішов...
у терновому ,та не у славі,
з-під чола була кров,
а у серці, любов величава.
Він цар із царів,
у ту мить,поклонився зневазі,
мов бідар з бідарів,
а юрба нього гнала в екстазі.
Зупинися, Ісусе!
на єдину лиш мить,
там над юрбою,
сонце горить,
померти Бог мусить,
щоб сонце в душі,
зродилось любов`ю,
за покаянням межі...
Він цар із царів,
волочився з хрестом,
ніс найбільший з дарів,
людству, покритий вінком...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303616
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.01.2012
автор: Межа реальності