де ти і з ким ти зараз
тебе знову дурманом давила самотня печаль
де ти була стільки часу і
що так міцно тримало на пристані
цей самотній морський пароплав?
відшвартовуй канати вітрила
розпускай крила до мене лети
між пальці заломлені cвітлом проміння
куди ти втікаєш опісля зрілого сну
тільки зараз не йди я прошу
залиш хоча би пам'яті мізер
залишся на довше на краплю дощу
а люди потребують любові
люди потребують довіри і часу безміри
я все стерплю я усе прощу
відпущу голубів у небо до твого підвіконня
з листами віршами на завтра вперед
ти читатимеш їх першою і останньою
я б тримав для тебе хмари застиглими
аби тільки не блукала на одинці між чужих очей
між вулиць завмерлих від спокою тиші
розмите зображення дійсності мов пальців сліди по вологому склу
так хочеться бути поруч
прийде час і я заберу до себе тебе
лети собі пташко моя
там більше свободи
там більше любові але
там більше не буде мене
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302268
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.12.2011
автор: Роман Штігер