Покохала! Щиро і без метушні.
Зав’язала собі очі весняні.
Захотіла, щоб він теж її любив,
А він просто…просто зрадив і лишив…
Так буває! Це ж не казка, це – життя .
Дуже пізно пробиває каяття.
А ще краще – взагалі без почуттів –
Покохались, і він собі полетів.
Покохала! Щиро і без метушні,
Обіцяла йому гори осяйні.
Він повірив! Казкою б зробив життя.
Дуже пізно пробиває каяття.
Ти збрехала! Ти не вірила в любов.
Просто ти його не знала. Тепер знов
Залишаєшся одна, всім чужа,
І без слів, без почуття ця душа.
Покохала! Що ж лишалося робити?
Все чекала! Може буде й він тужити?
Помилилась! Не зумів він бути милим,
І пробилось каяття лишень в могилі!
Покохати! Це ж не гори перейти,
Покохати треба раз і назавжди.
Каяття не потрібне лиш тоді,
Коли щастя потопає у біді!
28.07.08 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302077
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.12.2011
автор: mari4ka