І кожна з вулиць вкотре подарує мені ковток
повітря? сонця? сенсу?
Заіграшки поглине, світлом зацілує,
Дасть зливу слів, в яких не знайдеш перцю.
І місто з свіжим вітром презентує
Сенс для людських осінньо-довгих ранків
Смарагдовий схід сонця медом намалює
І наллє ночі сизо-зоряним рум'янцем.
І будуть вужиками вулиці сплітатись
Під нашими ногами і думками,
І небо-море-хмари розливатись
Почнуть під цими пляжами-дахами.
І врешті гравієм розсиплються у тьмі
По мінно-асфальтованій дорозі
Всі смерчі із надій, думок і мрій
Які ці закутки стерпіти вже не в змозі.
Знешкодити минулий час спроможні
Лиш ми, своїми замшевими мріями,
По вінця наливаючи кишені
Кераміко-обпаленими зорями.
Їх діставатимем із себе лиш для внуків,
Чи для бомжів з сусідніх переходів.
Віддавши - набуваємо, і завжди
Скалочки світла забирають наші болі.
Зсипають в закутки всі посмішки і зливи,
Що обдаровують нас вихорем думок,
Вперед-назад, і, врешті, неважливо -
Назустріч крилам розіпнутим бриз чи смог...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301945
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.12.2011
автор: Ладка