Я з тобою не долала ще вершин гірських,
Не схиляла Всесвіт до молочних ніг твоїх,
Не стояли ми над прірвою життя,
Де кришталевий дзвін - сердець биття.
Не лапали ще метеликів в долоні,
Не тонули ще в небеснім лоні.
Змоклі від краплинок водоспаду,
Ми долаєм Нашу автостраду!
Ще не падали на Землю птахом,
Щоб розвіятись в повітрі прахом!
Купаємося голі в теплім молоці,
Стаємо піною у стомленій ріці!
Не пестили нас ранішні тумани,
Лабіринти джунглів і пустель омани!
Ще не грілись ми разом під сонцем,
Але долі з'єднані одним віконцем!
Не палили ми вночі багаття,
НЕ писали на піску речення крилаті!
Та проте ми є єдиний організм,
Ми є Двигун , вічний механізм!
З відкритим серцем досягнем вершини,
І злетимо у небо, наче дві пташини!
Дощем проллємось з темної тканини,
І сонце спалахне кольором калини.
Настане наш скривавлений Захід!
А паралельно з ним - черговий Схід!
І от, ми стоїмо над прірвою життя,
І аури сплелись у фіолетове злиття!
І від натхнення серця, від завзяття
Щоночі ми розпалюєм багаття!
Разом лапаємо метеликів в долоні!
Разом сміємось у Земному Лоні!
Купаємось у молоці як чисті діви!
Сьогодні наше ложе - це Мальдіви!
А завтра глянемо разом в віконце-
Там світить наше спільне сонце!
Ми ієрогліфи напишемо на склі,
Ми теплим подихом розтанемо в імлі.
Накриєм Землю екзотичною росою,
І хтось пройде по ній Тобою й Мною!!!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301508
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.12.2011
автор: Sukhovilova