Усюди скло розбитих ліхтарів, вітрин,
Сліди кривавих крапель, що розбризгані по окрузі.
Сьогодні ціле місто зачинене на карантин,
На землю впали літаки, ледве живий солдат на злітній смузі.
Це все вони... вожді так звані... їхня вина,
У тому, що дітей своїх, ще молодими матері ховають.
Скільки життів ще забере, а скільки вже забрала та війна…?
Ті пуза напхані навіть ніколи не згадають.
Пройшли роки, війна скінчилася, повсюду тиша, спокій,
І літаки стоять які в музеях для краси, які в своїх ангарах.
Цей світ залишився... хоча ніколи він не був такий широкий...
Сьогодні кожен давиться в своїх примарах.
Усюди скло розбитих ліхтарів, вітрин,
Краплини материнських сліз, літають у повітрі молитви.
Ці вбивства, голод, припиніть цей жах… достатньо цих картин,
Прошу, допоможіть почати все з нової, з чистої глави…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298876
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.12.2011
автор: fuko`