Гуде, завиває і стука в вікно -
Це віхола грає на дворі давно.
Притихли дерева, замовкло шоссе,
Лиш вітер сердито нам дме у лице.
Летить, розкидає сніжинки зима,
У небі вже жодної зірки нема.
І місяць не світить, за хмару зайшов,
Він спокій за нею собі віднайшов.
А віхола злиться, гуде у дроти,
Кидає сніги і туди, і сюди.
Сховалися звірі у нори свої -
Вони поклоняються лютій зимі.
Мороз на прогулянку вийшов у ліс,
Він холоду лісу багато приніс.
Полями пішов до стрімкої ріки
І перли сипнув на круті береги.
Злякалась, заснула, спинилась ріка,
Її покривалом накрила зима.
Поспи, моя рідна, до теплих часів,
Коли пролунає знов пісня лісів.
А віхола злиться і в полі шумить
І пісня сердита від неї дзвенить.
Морозно, чарівно співає вона,
Лише замовкає - йде спати зима...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298494
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 07.12.2011
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)