7.
І трапився зі мною ще один випадок. Не знаю, чи написала вихователька про нього в товстому зошиті. Шкільні образи забуваються через кілька років після випускного вечора. А та розмова пригадується мені знову й знову – особливо в транспорті, коли довго їхати. І я нагадую людину, яка, побачивши моторошний сон, спочатку жахається, а потім постійно намагається відновити ланцюг подій, бо розуміє, що химерні форми звичних речей і потворний вигляд знайомих істот – це не продукт ірраціональної нічної уяви, а найпевніший вияв їхньої суті…
Вихователька зняла мене з першого уроку й повела на те крило, де знаходилися порожні спальні і де від восьмої години гомоніли лише труби у ванній кімнаті.
Я слухняно йшов слідом, міркуючи: можливо, хтось порушував дисципліну після сніданку. Можливо, якась інша справа потребує обговорення. Я тоді був старостою класу і, за словами самої Степаниди Іванівни, відповідав “майже за все”.
Ми зупинилися посеред коридору і вихователька, зазирнувши до кількох спалень, запитала:
– Де ти бачив, щоб у нашій школі хтось хрестився?
Отак відразу, без жодного попередження – наче змінився розклад уроків, і замість фізкультури поставили геометрію.
Звичайно, я знав, що є люди, які хрестяться, бо вірують у Бога. І звичайно, я вважав їх пережитками капіталістичного минулого. Тому був просто ошелешений, коли усвідомив, що вихователька звинувачує мене в релігійності.
– Ніколи не хрестився й не хрещуся, – відповів я, нервово посміхаючись.
– Он як, – мовила Степанида Іванівна, – Ти хочеш відбрехатися…
Ноги почали слабнути. Я зробив кілька кроків назад і притулився спиною до стіни.
– Я не можу хреститися, – кажу нерішуче, – Не можу, бо… Ну, ми з вами багато говорили на цю тему. І лектор з товариства “Знання” приходив… Ісус Христос – це, можливо, історична постать. Але ніяким Богом він не був… І взагалі Бога немає… Наші космонавти літали в космос і нікого там не бачили.
Ефекту – нуль.
– Солодко співаєш, – іронізує вихователька, – Та настав час говорити правду, якою б гіркою вона не була.
– Я кажу правду, – відповідаю боязко, – Я є прихильником теорії Чарлза Дарвіна… Він був на Галапагоських островах і відкрив закон еволюції видів. Минули мільярди років, доки з найпростішої живої маси виникли складні організми… А в Біблії написано, що світ було створено за 6 днів. Та це ж просто неможливо!
Вихователька скривилася:
– То ти збираєшся переповідати зараз усе, що чув або читав? Облиш, друже! Марна справа!… Бо ти хрестився сьогодні в їдальні! Хрестився впевнено і з великим задоволенням.
– У їдальні? – перепитав я тріснутим голосом.
І одразу в надрах пам’яті щось блимнуло...
Встаючи з-за столу після сніданку, я помітив, що хлопець із сусіднього ряду якось кумедно вимахує рукою. Передразнюючи його, я зробив схожі рухи. А Степаниді Іванівні, напевно, здалося – що перехрестився.
– Послухайте, – кажу, зібравшись з силами, – нічого такого й близько не було… Я за хлопцем повторював з 4-го “Б”.
– Ага, – зраділа наставниця, – він хрестився і ти разом з ним…
– Ні…, – заперечую тихо, – Ніхто не хрестився… Та давайте запитаємо у…
– Не треба питати! – перебила Степанида Іванівна, – Взагалі, за кого ти мене маєш? Я бачила – і цього достатньо! Зрозумів?
Мешканець інтернату частенько стає об’єктом агресії з боку “обслуговуючого персоналу”. Ось коли випадає нагода випробувати свої барабанні перетинки! Але того ранку я дійшов морального виснаження від загалом спокійної розмови. Степанида Іванівна іноді скидалася на людину, яка раптово застудилася й не здатна підвищувати голос.
Вона навіть мовчала кілька хвилин, бо я, витративши усі аргументи для захисту, перестав реагувати на закиди. Потім, ніби щось пригадавши, наставниця взялася за боки:
– Добре… Я знала, що розговорити тебе буде непросто. Тому зробимо наступним чином: ти постоїш тут і подумаєш… Про те, що все у нашій країні вирішує колектив… А коли я повернуся, ти скажеш мені правду.
Вона знову застосувала методу Макаренка.
У моїй душі було багато слабких сторін. І того ранку вони виявилися усі одночасно. Я залишився стояти і переляканий, і приголомшений, і розгублений. Я усвідомлював, що ті обвинувачення несправедливі. Я знав, що пів-класу можуть підтвердити їхню безпідставність. Але я не відав, як це все розтлумачити виховательці. Вона ж слухати нічого не хотіла. Ще й страшною карою погрожувала…
Ні, я не боявся виключення з піонерії. Але жахала сама думка, що мене будуть розпікати привселюдно. А далі – позбавлять усіх громадських доручень… І зі старости класу я перетворюся на злісного порушника… Наді мною обов’язково хтось візьме шефство і буде слідкувати за кожним рухом, щоб я, крий Боже, не перехрестився… І я остаточно зламався. І поплив за течією.
Повернувшись, вихователька почула свою “правду”: я сказав, що дійсно хрестився у їдальні… Також я запевнив, що цілком усвідомив свою провину і вже повністю розкаявся…
*****************************************************
До самого вечора згадував інтернат. Подумки ходив його коридорами з настінною агітацією і чув віддалений, ніби крізь час, спів піонерських пісень.
А наступного дня я вирішив, що обов’язково розповім Михайлові, як колись з мене “зробили” віруючого. І розповім уже не подумки. Нехай товариш знає, які дива трапляються за високим парканом…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297952
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.12.2011
автор: gudzyk