Вона говорила так, ніби ловила руками повітря,
наче усе довкола змінювала навіки,
не вірила в алкоголь як душевні ліки
і раз на півроку стирала усі номери і ніки.
Співала часом так тихо, що важко було почути.
Дивилася в очі пильно, немов полювала зіниці,
а потім зникла у зиму і навіть уже не сниться,
хоча обіцяла... Напевно, міняє тепер столиці.
А зими приходять вчасно потягами вокзалів.
І все, що вона казала скоро присипле сніг.
Так завжди: не все втрачаєш, а щось таки і зберіг:
її ледве чутний сміх...
02.12.11 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297456
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.12.2011
автор: Повзик Рома