напру́жила
усі сили
гінкого
тендітного тіла
і підняла
ля́ду важку
старої
дубової скрині.
там,
усередині,
на самому дні,
на новій
опинальній
хустині,
дбало загорнуті
у домотканому
чистому полотні,
у нафталі́ні,
(…ані крихти
не пожовті́лі!)
шати білі –
вінчальні
вінки і шовки́,
зальодовані у парафіні
крихкі́ букети-ки
і квітки,
леткі́ прозорі стрічки…
вітер розмаяв
вінчальні скарби
небом –
до обряду
шовки́ і стрічки
переві́трити
треба…
а
першого грудня,
зранку,
вдо́світа
чи на світанку,
по всіх
соборах дубових,
березових і соснових,
затріпочуть
вінчальні свічки –
небесні зірки
і не посну́лі ще
у трухля́вих пенька́х
світлячки;
вдарять радо у дзво́ни,
як у литаври срібні - гілки,
неперелітні пташки́
зо псалма́ми
розсядуться
на амво́ни…
освяти́ться
вінчальне свято…
Мати,
під рушником і хлібом,
уведе
невістку
до хати:
молода розбере
має́тне ві́но -
пухові
пружні подушки
і перини…
у нашій хаті
буде справно
невісточка біла
хазяйнувати,
а Мати –
спочине…
відпочинь, ненько,
зе́мле рідненька,
лязь і засни –
три місяці
до весни
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297123
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.12.2011
автор: Валя Савелюк