Єсть хвилини віщої тривоги,
Коли серце зранене болить...
Зачекай... Не оббивай пороги
В домі, де забута правда спить.
Знову щось нашіптує на вухо
Лінькувато-хижа підла лжа.
Ти її, зухвалої, не слухай -
І в неправди є своя межа!
Затамуй пекучий біль образи
І на зло - усмішкою сяйни!
На душі полегшає одразу,
Тільки ж "его" власне осягни...
Поміркуй над вічним супокоєм
І змаліють всі твої жалі,
А гріхи, що ти в житті накоїв,
Хай розвіють в небі журавлі.
Бо коли настане мить єдина,
Що приходить, зрештою, до всіх,
По собі лишає тут людина
Добрі справи й ... непрощенний гріх!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296963
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 30.11.2011
автор: Дощ