Твої думки читаю рідко...
Рідко кажу слова пошани..
Пробач мені, мамо.
Ображатися не слід-я життя учусь...
На світ кричу-Ти оксамит..
Ти вранішння зоря..
Ти запах хліба.
Вітаєш сонце теплими сльозами.
Я часто згадую роки дитячі,
що жасмином цвіли біля тину...
І хоч кричить твоя душа-ти стала айстрою...
Нектаром пасіки-Що тато доглядає...
Часом сум у серці.
Безсонні ночі-тобі вже більш не сниться бабусина криниця...
Не та усмішка,
не те життя-лиш хмарне небо..
І попри все-ти дихаєш теплом покірним...
мускатні сльози -ховаю під ваніллю.
Тобі,ромашко біла, дарую щирість.
*Крила 64-весни*
Шепчу слова-молюсь за тебе,мамо...
Пробач мені мамо.
За поступки ті жахливі - що в пам*яті блукають
до сьогоднішньої зими...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296537
Рубрика: Присвячення
дата надходження 28.11.2011
автор: Марина Василюк