Тисне тягар літ минулих на плечі,
Серце турбує і тиск докучає...
Мамочко рідна, ще зовсім не вечір,
Ми ще сторіччя твого дочекаєм.
Руки болять від правічної праці,
Важко знести перепади погоди...
Та на обід прийдуть внуки до бабці,
Смачно поїсти не втратять нагоди.
Діти й онуки заходять додому,
Їх голоси будять сонну квартиру.
Знову матуся забула про втому,
Знову у центрі кухонного виру.
Досить давно посивіло волосся,
Руки зрадливо виказують вік.
Скільки усього вже пережилося...
Молодо очі блищать з-під повік.
Їх не торкнулись роки та незгоди,
В них ДОБРОТИ ще запас на віки!
Певно така материнська природа -
Юність не гасне в очах крізь роки.
29.11.2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295038
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.11.2011
автор: Патара