Зніму тягар
І викину його
Кричущого навсібіч
Важкого болю,
Що впав мені
Знеможений до ніг,
Зламавши пальці,
Порвавши одяг
Він повернувся…
Тихо, ніжно ліг
Спустившись мені на коліна
Просив пробачення
Цілував руки, плечі, зап’ястя
Хрустіли кості
Молив побачення
Та марно уже сподіватися
Слова пусті
Немає куди діватися
Вже було не до того,
Щоб платити
За минулі помилки
Твої і мої
Немаючі чим відкупитися
Він остогид вже
За ці всі роки
Тягар, що приніс його ти
Повісив на плечі мені
Звичайно…нехай спочине
Очманіла від болю
Прошу… забери
Кричу… обманувшись
Або, давши можливість
Себе обманути
Напевно зроблю, як ти хочеш
Закрию собі рот
Обома руками
Щоб бодай слово
Не вилетіло із уст
Адже, ти так не любиш
Коли я говорю багато…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294359
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.11.2011
автор: live_strong