Горить лампадка в хаті тихо
Уся сім’я спокійно спить,
А мати з горя і з досади
Сама заплакана сидить.
Сидить вона сама сумує
І гірко сльози пролива,
Давно півроку вже минуло
Дочки з Німеччини нема.
Мені ніхто не перекаже,
А я ї ждатиму всігда,
А вранці встану знов заплачу
Куди не гляну скрізь сама.
Дівчата людські усі дома
Моєї донечки нема
Ой доню, доню, моя доню
Чого нещасна в мене ти.
Зазнаєш горя і страдання
Серед проклятої тюрми,
А дочка тоже там сумує
І сльози гірко пролива.
Вона і днями і ночами
Нещасну долю проклина
Ой мамо, мамо, моя мамо
Нащо мене ти родила.
Нащо на білий світ пустила
На муку й голод оддала
Мені не снилося ніколи
У цій Німеччині бувать.
І на чужій землі далекій
Прийдеться з голоду вмирать,
А прийдеш вечері до дому
Сльозами койку обіллєш.
І сімейку свою рідну
Кожну хвилину вспом’янеш
Папа, мама і сестра,
А ото братіка родного
Буду згадувать всігда.
У всіх друзів лиш одна мета,
Коли прийдеться побувать
На своїй рідній Україні
Про лагеря не споминать
Бодай ліса повигоряли
Бодай цей лагер ізгорів,
А ми на рідній Уркаїні
Жили з сім’єю сміючись.
І мама лампу погасила
Бо зна, що донечки нема
Про її муки і страдання
Вона ніколи не забува.
Б.Г. 20 -ХІ – 43
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294205
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.11.2011
автор: Олекса Терен