А може завтра буду знов
стояти під отим вікном,
ховати свій холодний сміх
подалі від очей чужих...
Чи огорне пекучий жаль, чи ностальгія
чи печаль,
а я тривка неначе сталь,
тверда як мармур і кришталь.
Стояти буду не стомлюся,
у очі сонцю подивлюся,
вдихну розпечений асфальт,
сховаю сміх...
І ніжний альт
почую за плечем.
І спека...
І десь крадеться небезпека...
І голос тут, вже недалеко.
І де узявся тут лелека? Це ж символ злагоди й добра!
Темно стає...
Мені пора...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293125
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.11.2011
автор: Марія Семенюк