Стишено скрипить в леваді вітер,
Загойдавши трави в теплий сон,
Посхиляв свої голівки – квіти
Синьоокий в надвечір’ї льон.
Проситься до пам’яті дитинство,
Бродить в травах спомином часу,
Осідає полум’яним блиском,
Заквітчавши зорями росу.
Не стомлюся я в твоїй гостині
Знов перебирати ті літа.
Пригорнувшись до волошок синіх
Забрести б дитинством у жита.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291635
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.11.2011
автор: Тетяна Луківська