Дорога, дорога... Я знову крокую
І кроки, як дні, про себе рахую.
Синь над головою, твердь по-під ногами
Та обрію край, прошитий стежками.
Стрімкими в’юнами з-під ніг виринають
Стежки-манівці та за краєм зникають.
Зникаючи, манять мене за собою,
Піти і дізнатись, що там за межою.
І я роблю крок, опиняючись знову
На перехресті старого й нового,
Того, що було і того, що лиш буде,
Чого, ще не знав і того, що забуду.
Того, що впізнаю, того, що згадаю –
Де пам’ять та досвід собі обираю.
Як будь-хто в дорозі – знаходжу, втрачаю,
Що треба – беру, а що ні – викидаю.
Як будь-хто – сумую, як будь-хто – радію,
Буваю у силі, буває – хворію...
Усяке буває... на те і дорога –
Супутники вічні – Надія й Тривога .
Разом із ними роблю свої кроки.
Чи є десь кінець? Я не знаю... А поки,
Крокую я днями, крокую роками,
Крокую світами, крокую життями.
Все йтиму та йтиму до того порогу,
Де станем єдиним – сам я і дорога...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291416
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.11.2011
автор: Aheya