ЗУСТРІЧ

Я  хотіла  тебе  зустріти.  
Марила  зустріччю.  
І  твій  погляд  зустрівся  з  моїм.  
Я  дивилась  спокійно  і  ніжно.  
Ти  мовчав  і  дивився.  
Ми  з  тобою  далекі  світи:  я  і  ти.  
Це  між  нами,  минулі  роки.
Хоч  кричи,  їх  назад  не  повернеш.  
А  в  роках  не  доспівана  пісня.  
Скільки  збігло  до  моря  води...


         Я  хотіла  тобі  щось  сказати.  
Приховала  тривогу  в  душі.  
Так  багато  тобі  розказати.  
Та  ти  й  так  розумів  в  німоті.  
Чи  так  довго  було,  чи  то  снилось?  
Я  кидалась  у  марево  це.  
Там  кохання  моє  загубилось.  
Загубилось,  злетіло,  пройшло...

         Полетіла  я  пташкою  в  далеч.  
Пригорнись,  притулись,  заспівай.  
В  літню  ніч  у  якій  не  доспіли  
з  медом  яблука  й  полі  врожай.  
Там,  де  друг  соловейко  співає  
і  де  пахнуть  квітками  сади,    
Де  пшеничні  поля  у  волошках,
і  де  небо  у  зорях  горить.  
Я  втомилась,  мовчу  і  благаю:  
не  тікай,  не  мовчи,  не  біжи...  

         А  кохання  твоє  -  ніжний  сон.
 Наче  спрага,    що  в  серпні  напитись  
хоче  кожна  у  світі  душа.  
Легкий  сон,  що  немає  ні  краю  й  кінця.  
Там  любив  ти  мене!  
Там  по  іншому  світять  зорі,    
і  де  місяць  ліхтариком  світить,    
і  де  світлі  думки  і  прозорі.
 
Дивний  сон...  Там  любив  ти  мене!  
А  життя  бумерангом  взяло  у  полон.  
Хоч  прощаєш,  та  мабуть  вже  пізно.  
Пелюстки  розцвіли,  вітер  здув.    
Не  карай,  що  так  пізно  кохаю.  
Вірю  я,  ти  мене  не  забув!
         Я  хотіла  до  тебе  схилитись,  притулитись...  
Розділити  весь  біль  у  душі.  
Як  маленьке  дитятко  заплакати.  
Твої  очі  я  бачу  сумні.
 Розумію:  нам  разом  не  бути,  
не  стулити  дороги  в  одну.  
Я  коханим  тебе  називаю.  
Називаю  в  душі  і  мовчу.
         У  любові  вже  осінь...  й  на  слові.  
Вже    у  вирію  журавлі.  
Розкололись  стежини  на  двоє:  
як  два  острова,  як  дві  землі.    
Ти  далеко  живеш  у  достатку.  
Я  в  достатку...  без  тебе  живу.  

         Вітер  пестив  волосся,  торкавсь...  
А  згадала,    як  твої  долоні...
Теплий  подихом  линув,злітав,  
як  метелик  малий  й  безборонний.
         У  тій  зустрічі  час  проминув,  
найдорожчі  хвилини  сховались.  
Я  побачила  дим  з-під  коліс,  
білу  хмарку,  що  далеч  зникала.  
Серце,  наче  у  птаха  забилось.  
Постояла,  пішла,  зупинилась...
Боже  мій:  "Як  на  жаль  -  це  наснилось".

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290995
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.11.2011
автор: ГАЛИНА КОРИЗМА