вже дивно, що твої руки припадають пилом,
так наче я щойно зуміла пізнати найглибшу суть.
мене вже нікуди не кличуть,
намистинки часу срібляться на шиї як ртуть
й пісчані годинники знов розбиваються вранці.
я пальці твої гортаю,
читаю себе на форзаці
і пишуть мене безперервно все ті ж
обезбарвлені пальці.
я скоро народжусь із крові бетонних пакунків,
стоятиму струнко,
зміню собі голос
і колір очей вочевидь,
щоб ти не побачив або ж не почув
оте, що в мені стільки часу мовчить...
міцнішими стали обійми і часом напої,
зі мною трапляється дійсність о шостій годині.
і може ми винні у тім, що рекламні плакати
за нас значно більше збираються світу сказати.
і руки твої припадають оманливим пилом,
я довго ховала в собі ці пустелі невміло,
я довго гортала ці пальці
й вивчала прикмети,
бажаючи знати хто ти і де ти.
тепер же вертають додому блукальці
і більше не пишуть казок обезбарвлені пальці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290776
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.11.2011
автор: Biryuza