Володимир Прайм
Нерозумію людей котрі бояться смерті,адже якщо у є час про це думати отже не проживають життя на всі сто,а якщо це так то яка різниця?Живі вони чи померли адже усе відносно і певну людину важко відрізнити від колоди у той час коли інщі роблять більше рухів ніж колібрі під час польоту.Чесно кажучи належу до людей котрі трішки рухливіші ніж стовп.Втім смерті не боюсь,а лишень лякає забути чи злякатись і врешті пропустити через це усі цікаві моменти існування.Хоча інколи напевно варто подумати про логічний кінець адже лишень сама думка дасть зрозуміти як багато ще потрібно устигнути до його настання.Також завжди цікавив дивний ритуал назва котрому похорон.Звичайно ж збираються усі люди для котрих ти хоча б щось означав як знак що пройшовши свою стежку зміг залишити спогади та залишити слід на дорогах інших.Лякає думка що коли підійде коли винуватцем "свята" буду я то нікого не буде і це надихає робити щось щоб стати важливим та незамінним для якомога більшої кількості людей.Втім коли ця подія буде присвячена вашому вірному письменнику то сумні гримаси будуть під забороною.Хочеться щоб розповідали кумедні історії котрі змусили б мене червоніти,щоб були пяні танці на столах та хай хтось скаже що це блюзнірство,неповага до того хто пішов,але навіщо сумувати?Якщо прожив гідне життя то чому б не влаштувати грандіозне йому завершення.Щоб рідні не плакали знову адже це свято-ти йдеш на небо де станеш знову вічно молодим студентом та будеш розважатись так як смертним і не снилось,хіба ж це не привід радіти?Щоб відлітаюча душа бачила що її рідні веселі,живуть повним життям і не лиють марні сльози.Звичайно ж буде образливло якщо ніхто не пролиє і сльозинки,але спостерігаючи за цією трапезою, усвідомиш що зробив усе що міг...полегшає,а чому?Тому що ці люди близькі серцю.Зберегають твої поради та настанови котрих можливо ніколи не дотримувались,але глибоко у дущі знали що ти правий.звичайно ж смерть це дуже егоїстично,чому?Так це очевидно йдеш на спочинок,далеко від проблем залишаючи рідних та друзів без своєї опіки,допомоги.Відправляєшся кудись далеко через що стають беззахисними,але вже нічого не можеш зробити... врешті із цим примиряєшся та летиш в далечінь.Хіба ж це не егоїзм?Правда від тебе інколи нічого не залежить,але всеодно маєш змогу зупинитись,а далеко не кожен під час свого людського життя таке робив.Дарма адже це дає бажаний спокій та спосіб привести думки у порядок, правильно установити пріоритети і якщо б ми навчились інколи робити зупинки то змогли б зробити набагато більше.Якщо просто стоїш серед поля,не продовжуючи свій рух адже це не марне витрачення часу,а лишень спосіб продумати план дій,шляхи відступу,варіанти та комбінації,хоча кого я обманюю звичайно ж ні та інколи потрібно просто згаяти трішки часу щоб твій мозок не закипів від сучасного ритму життя.
Смерть це як шалений бультерєр котрий біжить позаду і ти знаєш що він наздожене,але не можеш здатись тому що надія врятуватись не покидає.Смерть потрібно сприймати як те що робить нас реально живими,парадокс адже так?Але це правда.Тому що якщо б ми незнали що шлях закінчується так швидко то небуло б сенсу бігти та встигати все якомога швидше,адже людина котра неможе померти по суті своїй і не живе,принаймі у звичному розумнні цього поняття.Адже звикли вважати живою людину котра не стоїть на місці та бореться.Можливо у цьому й полягають основні принципі життя і якщо живеш за ними,а також якщо знаєш про поняття честі та гідності,якщо ти досягнув своїх мрій та допоміг іншим досягти їхньої мети то не потрібно боятись смерті,адже вона дасть так бажаний спокій,звільнення.Деякі вважаючи що це жахливо непогодяться може по своєму й праві,але притримуюсь іншого погляду: "Смерть необхідна умова життя!"адже якщо подумати то кожен твір ,навіть величний шедевр повинен мати закінчення,але хіба до людини цей принцип застосовуватись не повинен?Незнаю повинен чи ні,але так воно є.Нам залишається тільки гідно прожити життя,щоб було що згадувати перебуваючи десь у невагомості.Живіть і не перейматесь,щиро ваш Вова Прайм.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290134
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.11.2011
автор: Володимир Прайм