Коли я стану метеликом-
у полі волошковому літатиму,
і Бог розмалює пензликом,
мої крильця, і я пишатимусь.
Літа одного вистачить,
щоб синяву неба напитися,
а потім Крішна визначить,
куди душі далі подітися...
Якщо ж потім стану мурахою,
то горе на мою голівоньку!
Це значить,що був я невдахою,
родом із гусені,бідненький.
І не важливо,що був метеликом,
тепер в піску повзу,трудяга я,
прокляну того Крішну й істерику,
і душу згублю богозневагою...
Прокинусь вранці я деревом,
із жолудя паростком пхатимусь,
і дубом, з проваллям у череві,
тисячу років стоятиму,
і думок надумаю тисячі,
пригадаю,як був я людиною,
і не вірив,що дерево-мисляче,
й вважав свою душу не винною...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289948
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.10.2011
автор: Межа реальності