Моя мама й подружки рушники вишивали,
Номер п’ятий «гасівка» ледь світилась в кімнаті.
Тихо-тихо пісень українських співали,
Щоб бува не почули, не прийшли й не забрали…
П’ятдесяті без світла… Чи «гасівка», чи скалка…
До вечері лиш миска і п’ять ложок лежали…
Я радів вечорницям, як пора наступала,
Головне, що матуся й дівчата співали.
Промайнули літа і достаток у хаті,
Кругом бра, телевізор у кімнаті сіяє
І живемо ми краще, живемо багато -
Та тепла і душі чомусь зараз немає…
Бо сусід до сусіда ішов, як годиться,
А збиралось багато: то були вечорниці.
В різних байках малеча кожне слово ловила
І покласти їх спати не було просто сили.
Не пили, як тепер, і у карти не грали,
А робили вертепи і колядки складали.
Говорили за дрова, кому треба до хати,
А раненько гуртом йшли тому помагати.
І жили, і раділи життю, наче діти,
Бо лишились живі, а чому ще радіти…
Кусень хліба і тюлька, і якась картоплина,
І на ліжку солома, а із пір’я перина.
І раділи, що вижили в страшнім бою,
Повернулись додому у родину свою.
Та невже наш народ біди й злидні гуртують?
Бо коли стає краще, нас сусіди не чують…
Гасівка №5 – гасова лампа із склом №5
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289633
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.10.2011
автор: Віталій Назарук