ДОЖИТИ ДО ПОНЕДІЛКА

День  короткий,  як  мить,
як  помах  руки,
Я  сьогодні,  мов  зламана  гілка...
Чорно-біле  кіно,  кольорові  роки,
І  треба  дожити  до  понеділка.

Так  тягнуло  мене
за  тридев’ять  земель,
Спокій  досі  мені  тільки  сниться.
У  високому  небі  летить  журавель,
Ну  а  я  намагаюсь  впіймати  синицю.

Знов  рятую  когось,
обіцяю  комусь,
І  додому  лечу,  як  на  крилах,
Без  найбільш  необхідного  я  обійдусь,
А  без  зайвого  я  обійтися  не  в  силах.

Я  не  звик  утікати  й  ховатись  в  юрбі.
Знов  згадалась  стара  кіноплівка,
І  тепер  кожен  день  я  говорю  собі,
Що  треба  дожити  до  понеділка!

...День  короткий,  як  мить,
як  помах  руки,
Я  сьогодні,  мов  зламана  гілка...
Кольорове  кіно,  чорно-білі  роки,
І  треба  дожити  до  понеділка.

Ми  відбулись,  чи  лиш  були?
Лишається  надія…
А  щастя  –  це  коли
Тебе  розуміють.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289407
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.10.2011
автор: Володимир Шинкарук