… віра не має статку

Ти  не  вмієш  бувати  чужим
Приміряєш  на  себе  одяг
В  ньому  будеш  постійно  таким
Що  виводить  із  НЕЇ  протяг
Відкриваєш  кватирку  в  часі
Намагаєшся  бути  вічним
Держиш  розум  завжди  в  балансі
І  виводиш  з  картин  сторіччя

Ти  не  вмієш  кружляти  в  вальсі
Бо  у  звичку  квікстеп  і  танго
Тут  вже  ноги  твої  в  балансі
За  партнерку  –  одна  панянка
За  плечима  у  неї  осінь
Їй  так  личать  твої  прикраси
Їх  так  часто  у  тебе  просить
Але  ти  їх  не  можеш  вкрасти

Ти  не  вмієш  злочинцем  бути
Навіть  попри  минуле  темне
Намагаєшся  все  забути
Те  від  чого  ночами  верне
Та  приходить  невдячна  панна
Все  випрошує  в  тебе  одяг
Замальовує  звичні  рани…
Ти  вкрадеш,  але  не  сьогодні

_______________

але  віра  не  має  статку
все  випрошує  до  останку
прислухаєшся  до  панянки
і  за  ґратами  мерзнеш  зранку

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288910
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 27.10.2011
автор: Троянда Пустелі