Багато я моментів пережила,
Багато зрозуміла за роки.
Приходив час – і падала без сил я,
І були люди, що мене несли.
Бували миті – виростали крила,
І серце підривалось у політ,
А потім знову падала й просила,
Щоб хтось заклеїв мій розбитий світ.
І так постійно. Так щодня, щоночі.
На серці – шви, а у душі – вогонь.
А порятунок мій – це твої очі,
Тепло і ніжність від твоїх долонь.
Навчи мене любити так спокійно,
Щоб сумнівів не було у думках,
Щоб можна було дихати вже вільно,
І засинати в тебе на руках.
Навчи мене загоювати рани,
І вкотре підніматися з колін.
Прошу тебе, навчи мене, коханий,
Бо моє серце так жадає змін.
І знову впала. Знову я безсила.
І знову порожнеча у душі.
Я вірю, правда, буду я щаслива.
Та в цьому чи наступному житті?
26.10.2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288891
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.10.2011
автор: Альбіна Кузів