Торкнеться тривким зап’ястком - вмирають сумні трамваї -
Останнє осіннє ретро вокзально-скляних епох.
Вона в нього дуже ніжна. Він міцно її тримає.
Ми з нею, принаймні, звикли ділити його на двох.
У мене блакитні очі (він любить її сильніше).
Балконно (до сутеніння) дивлюсь на його сліди.
Він прийде о сьомій. З нею. Торкнеться моєї тиші.
І скаже розкуто й звично: «Я вдома! Іди сюди».
Якби ж не її спокуса, розлита в вечірніх блюдцях.
Якби ж не її спідниці – звабливо нові годе...
…Принаймні, я не голодна. Я звикла. Вони сміються.
Я можу злизати ніжність з відбитків його грудей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288162
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.10.2011
автор: Юлія Радченко