У ліжку одному. Він інший. Ти також.
Час висмоктав втому і мирешся якось.
Ви друзі, не більше. На що сподіватись?
Невичерпні вірші. Облиш намагатись!
Вдавати, що наче тобі все байдуже:
Чудовий, найкращий, (коханий) мій друже.
Дарма це, напевно. Він то не оцінить.
Й відчуженість твоя діла не змінить.
Спокійна, приречена це розуміє,
Торкнутись рукою руки в думці мріє,
Волосся погладити ніжно, ласкаво.
Лиш демони зліва шепочуть лукаво.
Так важко жадати те, що не підвладно,
Так близько фізично, тікати намарно.
Готуєшся вмерти від болю й бажання.
Це наче насильство, моральне знущання.
Протягує руку, спітніла долоня…
Для чого? Навіщо? – постукує в скроні.
І пальці сплелися, і ти не пручалась.
Його забаганці безсила віддалась…
Трималась, тремтіла, від щастя вмирала.
Ці миті у пам’ять навік фіксувала.
Боялась, що знову настане світанок
І світ огорне чорно-білий серпанок.
Не стане нічого. Він зникне і стліє.
Ніхто і нікого тепер не жаліє.
І справді світало, і він прокидався
Та руку тримав, нікуди не збирався.
До тебе тулився, до тебе горнувся,
Неначе насправді кохав, бо не счувся,
Як ніжно торкнувся твоїх губ своїми
І всі недомовки миттєво зомліли.
Ви просто мовчали… Ви все розуміли…
Ти ще сподівалась. Надії жевріли…
Та знала, що щезне фантом, і чекала --
Тебе ця любов вже давно доконала --
Він встане і піде і ти посприяла,
Беззвучно утопію в шмаття порвала.
Той, щойно коханий, він ніжний
З тобою, піднявшись із ліжка, немов би з чужою…
Поснідав, обняв на порозі так дружньо,
А ти зачинила за ним двері мужньо.
Наркозу на серце -- і очі не плачуть.
У них лиш недопалків іскорки скачуть…
Такі рецидиви не часто бувають,
Та віру у себе й любов підривають.
Сприймаєш нормально такі види дружби
Та прагнеш звільнитись з безплатної служби…
Такі переваги по-троху вбивають
І те, що прекрасне у бруд одягають.
Бо то не кохання, нашестя ілюзій,
Оказія, приріст гормонів у друзів.
Ти їдеш у ліфті, ліхтарик мигає,
І тут ненароком твій ліфт застрягає…
Тебе витягають із пастки невдовзі,
І скоро хтось інший в тій самій облозі…
Бо ліфт громадський. Він не є твоя власність.
Тож сходами йти -- досить вигідна здатність.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286729
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.10.2011
автор: Інга Хухра