Я втік від людства
І серед натовпу дерев
Уважно слухав крики
І стогони гілок.
Їм було сумно й весело водночас ,
Адже так рідко хтось
Приходить їх послухати -
Все більше розповісти
Й собою милуватись.
А крик народиться лише тоді,
Коли почутий буде.
До того – лише хвиля, струс,
В безмежжі згублене маля.
Таким був я, а може буду,
а може є – ніхто не зна.
Чи знати – щастя? Щастя – що? –
Слово лише. Є тільки вітер на губах,
і сік солодкий черешень тече по вусах.
Червень 2000
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285718
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.10.2011
автор: Розбишака