Це був, здається,останній поверх Всесвіту,
Хтось піднімався туди на ліфті, хтось наважувався іти пішки.
На ньому праворуч мешкали єпископи, зліва-
Верховні деспоти.
Одні заходили в двері з написом “праведні”,інші з написом –“грішні”.
Всі по черзі, відповідно до списку.
Вона розгублено зайшла у вузький коридор,
шукаючи очима хоча б натяк на того, хто зможе її врятувати.
Who's gonna save your soul?What will be after?
Секретарка, схожа на вгодовану гієну, простягнула
пекельно червоними нігтями їй візитку:
-“Ви дарма прийшли,продовжуйте молитись вдома”.
Тоді в ній рвалось щось кожної миті,
всередині було порожньо, гидко.
-“Можете взяти номер. Телефонна лінія неба завжди відкрита.
Не припиняйте дзвонити”.
Стіни стискали тіло, наче намагаючись вичавити відчай
з-під шкіри.
Вона безпорадно довго дивилась в нікуди.
А повз проходили вдягнені в сіре байдужі, цинічні люди.
І коли не було сил більше чекати, хтось
тихий присів поряд навшпиньки.
Взяв її руку, поклав у неї зім’ятий папірець..
-“Чому ти прийшла?Він не вартий твоїх сліз.
Він усе своє життя на повій та вино протринькав.
Він надто поганий взірець.Проте,тримай.Тут його душі
невдалий ескіз.Намалюй її знову,заліпи глиною
та проший нитками... і він житиме.”
Хтось тихий важко зітхнув.
Вона здавалась йому там, згори, така непомітна, крихітна.
-“Я іноді сам дивуюсь з чиєї подоби таких покидьків створив.
Вона ж без нього, як без повітря, не здатна дихати.”
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285483
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.10.2011
автор: Леона Вишневська