***

Пам’яті  поета  Івана  Низового
                                       

…І  сипались  роси  на  ніжні  п’янкі  стебелята,
І  сонце  вставало,    заводило  погляд  у  даль,
І  світ  оживав…  Оживала  покинута  хата
Вітрилами  саду  і  гордими  щоглами  мальв.

Пташина  когорта  торкалася  співами  ранку,
У  яблуках  зріли  соки  й  рум’яніли  боки,
Схилялись  гілки  аж  до  ґанку…  До  чистого  ґанку,
Що  їх  замітали  вітри  без  твоєї  руки…

Присяду  на  сходинку,  тут,  де  любив  ти  сидіти,
Де  ще,  по-осінньому,  тепло  і  сонце  в  чоло…
І  квіти,  з  якими  ти  вмів  говорити  у  літі…
люблю  їх…  тобі  ж  бо  так  солодко  з  ними  було…

Не  вистачить  сили  і  слів,  щоб  молитись…  Заледве,
як  пам’ять  торкнеться  стежинок  жовтневим  дощем,
душа  відгукнеться  плачем  журавлиним  і  небом:
«…та  як  же  без  тебе..?»  
                               Без  тебе…  
                                                   …Не  віриться  ще...

8.10.2011

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284982
Рубрика: Присвячення
дата надходження 08.10.2011
автор: zvitka09