Дорога час нанизує
під мірний шум коліс
уява виколисує
густий прадавній ліс...
..із під копит буланого
вибризкує земля,
а у сідлі коханого
прапращурка моя.
Коса - плетіння колосу,
а м"ята - цвіт очей,
дзвінке джерельце голосу,
неквапний зміст речей,
а личко квітне ружею,
що кров із молоком...
В обіймах сили мужньої,
із любим козаком.
Над головами юними
небесна гладь ясна,
в серцях заграла струнами
прадавняя весна...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284943
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.10.2011
автор: Адель Станіславська