Давно вже ніч похмуре небо вкрила,
Гудуть вітри у сплетенні дерев,
Неначе то чиїсь могутні крила
Відносять пріч віджиле і старе.
Хотів і я на крилах тих піднятись -
Нехай душа заскімлить, защемить,
Та от не звик на когось покладатись:
Залежним буть не хочу жодну мить!
Але ж стривай-но, дивний чоловіче,
Ти сам з собою чесно говори:
Невже для того треба скликать віче,
Щоб вгомонить в душі твоїй вітри?
Спитай в душі, чого вона бажає,
Спитай у серця, що йому болить.
І хай тобі твій страх не заважає
Вогонь надії в ньому запалить.
І стань тоді з коханням наодинці
І щиро так про все поговори,
Щоб тільки злість не дибала назирці
І не дули байдужості вітри.
Твоя любов ще має дужі крила,
Вона тебе підніме й понесе
Туди, де жде кохана, добра, мила,
Туди, де ти забудешся про все.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284820
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 07.10.2011
автор: Дощ