Є безліч на теренах світу
Австралій, канад і росій,
Де сонцем чужини зігрітий,
Прижився мій брат-гречкосій.
Вчувається десь і понині,
Як з вирію птах поспіша,
Немовби в небесній долині
Ячить українська душа.
З далеких усміхнених весен,
Із сивих засніжених зим,
Історії п"яні колеса
Чумацькі котили вози.
Гуляли козацькі ватаги
Просторами диких степів.
З них кожний був гідним поваги,
Бо гніту в душі не терпів.
Носили чуби-оселедці,
Молились на шаблю й коня.
На спокій у рабському серці
Козак свою честь не міняв!
І вельми достойно повівся
Хоробрий султан Сулейман -
Проста полонянка з підлісся
За матір була для осман.
Ще й досі в турецькім народі
Тече зукраїнена кров.
Ім"я Роксолани відтоді
Безжалісний час не зборов.
Минуле - славетне і нице -
В тугому сплелося вузлі.
Плювали в народну криницю,
Бувало, невігласи злі.
Бувало що "друзі" запеклі
Чи недруги, щирі на лють,
Від помислів щирих далекі
Підступного трунку наллють.
І знов лабіринтами долі
Душа українська брела.
Ішла манівцями, поволі,
Та, врешті, дорогу знайшла!
Зобиджена, гнана і бита
Розправила в леті крило.
Нічого, що латана свита,
Аби тільки серце жило.
Аби тільки мудрості стало
Не збочити знову в путі.
Не тільки ж галушки та сало
Тримають нас в цьому житті!
Хай кожен із нас поодинці,
А краще - в тісному гурті,
Згадає, що ми - українці
І помисли наші - святі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284638
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.10.2011
автор: Дощ