Чомусь так сумно від закінчення минулого літа
У росі заплелися на вузол пісн́і мураш́ині
І невдячна осінь золотом штучно-багряним розшита
А хмари напудрили свої б́оки у червоно-синє
На підвіконні вистукує тихі серенади коханець-дощ
Я милуюся його заплаканим і любим зором
А він все ніяк не від́ійде від мого вікна, хоч
Ненавмисно, але зраджує мене щоночі із зорями
Я не чекатиму від нього байдужо-типової вірності,
Адже також зраджуватиму його зі сміливим снігом
Який огорне мене досі не знаною гідністю
У ночі грудневі і буде мені справжнім тихим гідом
Чомусь вже не сумно по закінченню сірого вересня
Адже дощі такі ж самі зрадники як і ми, люди
І хай дощ стукає у вікно… поки не зникне безвісти
Допоки на зміну йому прийде романтичний грудень
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283162
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.09.2011
автор: Троянда Пустелі