Початкова станція. Посадка пасажирів у вагон місцевого потягу розпочалася з перепалки за місце:
- Сунься на!..
- Не посунусь!
- На членик!
- У мене – п’яте місце!
- Стрибай на третє!
- Мене влаштовує п’яте!
- Я хочу!..
- А я – не хочу!.. Міг би ввічливіше?
- Цабе!.. Сиди! – чоловічок махає долонею, переступає через ногу пасажира, тягнеться до полиці з валізами.
- Костік, синку! Кажу, не став цю сумку на підлогу! – сикається до підлітка жіночка, яка щойно засунула дві важкеньких сумки під лаву. Костик ніби мами і не чує.
- Бевзь! Тебе ж мати просила! – гримає на Костика чоловічок.
- Дядьку Сергій! І ви туди ж! – ображається підліток.
Цей чоловічок, на ймення Сергій, Костикові приходиться не татком, проте симпатії до нього не прибавляється. Сергій смикає чужі валізи на полиці. З однієї валізи йому на голову сиплються легкі пакунки.
- Чоловіче! Обережніше! Мої речі!..
- І я маю право на місце на полиці!.. – огризається Сергій.
- Сергію! Братику! Ти ж не варіят!.. – врозумляє жінка чоловічка.
В чужій валізі щось хрупнуло.
- Ось так! - потирає вдоволено долоні чоловічок. – Відвоював! На два членики відвоював!..
- Та хто з тобою воювати збирається? Просто!..
Сергій спритно підхоплює сумку, що тулиться до ніг Костика, і вмощує її на полицю. В чужій валізі ще раз щось хрупає.
- Обережніше можеш?
Сергій не звертає уваги на застереження володаря валізи: - Давай, сестричко, шуруй! – він обнімає жіночку за плечі, пригортає до грудей, а потім цілує в щічку: - Ідуть вони всі..! А я – пішов?
- Сергію! – ніяковіє жіночка, а Костик червоніє: - Ідіть, ідіть уже, дядьку! Самі впораємось!
Костику захотілося ковбаси.
- Мамо! Я дістану!
- Ти дістанеш! – жіночка самотужки знімає з полиці важку сумку. В чужій валізі знову щось хрупає.
- Даруйте, важка! – виправдовується жіночка. – Дитина голодна!
Костик наминає ковбасу. Без хліба. Ковбасник на часник не поскупився. Костикова мама піднімає важку сумку і ставить на полицю. У валізі, що стоїть на полиці, хрупає.
До відправки потяга часу залишається обмаль. Машиніст по радіо оголошує правила поведінки пасажирів на час слідування. З перону у відчинене вікно просовується голова і рука Костикового дядька з пляшкою пива: - Костя! Пиво – будеш?
Жіночка махає братові долонею: - Куди дитині пиво? Йшов би ти вже, бідо!
- Я кока-коли хочу? – шморгає носом хлопчак.
Сергій не звертає уваги на слова сестри, допитує племінника: - А чим тобі вітчизняне не до вподоби?
- Ну, дядьку, я ж не алкаш! – пояснює Костик.
- Гут! – каже дядько. – Щас! – і зникає з вікна.
У вагоні заявляється справжня біда – молодик напідпитку. В руках у нього два держаки до лопати, скріплених скотчем. - Моє місце! Моє місце!.. – бубонить він собі під ніс і очима впирається в Костикову маму: - Сунься! – наказує тій.
Костик давиться ковбасою: - Мамо! Куди?
- На стелю! Або – на..! У мене четверте місце! Возлє вікна! Вопроси?! – молодик непохитний.
- Покажіть квиток! – Костикова мама відразу не здається.
- Квиток, квиток. Їй ще квиток подавай! – молодик шарудить руками по кишенях. – Ось! Ось тобі, ось! – тицяє квитком жіночці межи очі.
- А вагон який у вас? – впирається Костикова мама.
- Цей самий! Не сумнівайся!
- А місце?
- А ти глуха?
- Мамо, дістань свої квитки! – підтримує маму Костик. – Покажи йому, хай відчепиться!
- Ти б навчила свого пуцьвірінка розмовляти ввічливо з людьми! – скипає молодик. – Розперезалися!..
- Боже! – Костикова мама розглядає свої квитки. – Боже!.. – міняється вона на лиці і встає. – Пробачте!.. Ну, Сергій! – жіночка задирає голову на полицю, дивиться на свою важку сумку. Заглядає на сумки під лаву. – Наламав дров!
- Дров, не дров, а шкоду мені зробив! – втручається пасажир з п’ятого місця. – Там у моїй валізі…
- Але ж не мама вам трощила! – захищає маму Костик.
- Не мама!.. – пасажир з п’ятого місця не наполягає.
Костикова мама підводиться з місця, на яке відразу плюхається молодик: - Порядок! – тулиться той головою до скла. - Спати!
Розгублена Костикова мама у повному розпачі.
- Ви краще б тут не топталися, а йшли на своє місце! – подає голос пасажир з п’ятого місця.
- А ви не погодилися б помінятися з нами місцями, щоб ми не тягалися? – приходить рятівна думка в голову Костиковій мамі.
- Я що? Я згоден…
Костикова мама торкається плеча молодика: - А ви?..
- Моє місце тут! Чотири! Баста! Довго ще тут топтатись будеш? Я спати хочу! – молодик тулиться зручніше головою до скла.
- Чотири так чотири! Чорт з вами! – злиться і собі Костикова мама, знімаючи важку сумку з полиці. – Костік! Хватить давитися ковбасою! Тягни сумери з-під лави! – жіночка не вдержує на руках ваги і гупає сумкою по ногах молодика.
- …твою мать! – скрикує молодик. – Рана! – і обома долонями відштовхує в голову нахилену над сумкою Костикову маму. Жіночка втрачає рівновагу, валиться через ноги Костика і пасажира з п’ятого місця, проте встигає вхопитись за комір теніски молодика і тягне того на себе.
- Цирк!..Ой! Обережніше! Не вистачає, щоб зламали мені ногу! – бідкається пасажир з п’ятого місця.
- Мамо! – Костик просто вереснув.
У вікні з’являється спочатку чоловіча рука з пляшкою кока-коли, потім голова Костикового дядька. - Ганно! Шо це ти робиш?!. – рука з пляшкою і голова зникають.
Молодик підхоплюється і встигає всістися на своє місце біля вікна. - Моя рана! Моя рана! – молодик підтягує холошу до коліна. Через бинт просочилася кров. – Дурепа! – молодик кривиться від болю.
Ганна все ще горілиць борсається на ногах Костика і пасажира з п’ятого місця, ніяк не може звестися самотужки. Над Ганною постає Сергій з пляшкою кока-коли в руці:
- Якого…дванадцяти сантиметрового…розляглася?
- Того самого! – огризається Ганна. – Поможи підвестися! Здається зламала праву ногу в коліні! – кривиться і стогне.
- Це через вас, дядьку Сергію! – Костик дожовує ковбасу. – У вас очі повилазили від пива! Ви куди нас посадовили?
Сергій кидає пляшку з кока-колою на коліна племінника, підхоплює сестру під руки, зводить на ноги, витягує на прохід. Ганні боляче в правому коліні.
- Мабуть звихнула!
Костик тягне з-під лави сумку.
- Постав! – гиркає на Костика дядько і впирається ногою в сумку. – Хто посмів?
- Будеш у себе дома порядкувати! – буркає молодик, опускаючи холошу. Про всякий випадок молодик береться рукою за держаки. Зрештою він вмощується зручніше біля вікна, махає долонею, гонить повітря в розстібнуту пазуху: - Жарко! – заплющує очі.
Ганна легенько тупає правою ногою: - Кажись і вивиху немає! – заспокоюється і дістає квитки, тицяє ними в очі брата: - Пролупи очі! П’янь! І куди ти нас посадовив?!
Сергій розглядає квитки, круглить очі: - Не могла помінятись місцями?
- Та ж не захотів уступити! – виправдовується сестра.
Сергій міниться на лиці: - Котрий? Цей? – смикає молодика за комір теніски. Комір тріщить. – Ану вийдемо!
- А чого кудись ходити? – молодик розкритою долонею, швидше відштовхує, ніж вдаряє Сергія в ніс. З носа Сергія фонтанчиком чвиркає кров. Краплини крові попадають на віконне скло і миттю засихають. Молодик про всяк випадок береться за держаки. При виді крові у Ганни підгинаються ноги: - Тільки не вбивайте одне одного! – стогне вона і мліє.
- Дядьку Сергій! Я так і знав – дограєтесь! Ви ж по іншому не можете! – Костик подає дядькові носовичка. – Та рятуйте ж маму! - Костик розкорковує пляшку з кока-колою, подає дядькові: - Відпоюйте!..
Двері вагона автоматично закриваються, потяг починає рухатись.
- Наступна зупинка!.. – по радіо машиніст робить оголошення.
Нарешті з’являється провідниця. Вона вимагає від заюшеного кров’ю Сергія квиток:
- Мені викликати міліцію?
- Не треба ніякої міліції! – Ганна, щойно оговталась, заступається за брата. – У нього слабкий ніс! Він зійде на наступній зупинці! Розумієте, Сергій – проводжаючий! Не встиг…
- Ваш квиток? – провідниця вимагає квиток від молодика, і той протягує їй свого квитка окровленою правицею.
- Ось воно як?.. – провідниця вертається до радіо і натискує кнопку: - Супровідникам міліції – у п’ятий вагон!
Ганна шарпає провідницю за формену блузку: - Я ж вас прохала - не треба ніякої міліції!
На грудях на блузці провідниці відривається два ґудзики.
- Не треба?! Треба, жіночко, треба! – аж підстрибує провідниця. – Я на своєму місці!
- А де ж ви були раніше? – подає голос пасажир з п’ятого місця.
З полиці з валізи пасажира з п’ятого місця на чуприну молодика, який встиг уже задрімати, закапали биті курячі яйця, спочатку білком, а потім і жовтком…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283148
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.09.2011
автор: Михайло Нізовцов