Їй здається: життя промайнуло,
Засмокталось болотом пустушки…
А вона ж, безсумнівно, фактурна,
Їй же заздрили вчора подружки!
А вона ж, безперечно, красуня!..
І напружують ґудзик надії:
Може, долю подалі посуне
Від незграбних вітрів-суховіїв?
Ті вітри на білизні танцюють
Пасадобль пелюшково-привітний…
Кажуть: гріх, і не згадуйте всує
Ненавмисно посіяні квіти…
А вона виглядає з балкона,
І прання – наче символ поразки.
Хоче вирватись, наче з полону,
З материнсько-самотньої казки…
Чоловічих немає шкарпеток
У квартирі, де квітне розпука.
…А маля прориває тенета:
Воно хоче до циці й на руки!
Запасися, матусю, терпінням,
Перейди за безжальні бархани.
В тебе є твоя рідна дитина,
Й за тобою – майбутнє, кохана!
9.09.2011.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283078
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.09.2011
автор: Лариса Омельченко